Ирина Кудрявцева NikaDL - фото
Мне бы улететь к Звезде далекой
Сквозь пространство, время и тела.
К той Звезде, что манит одиноко…
Там бы, с ней, я счастье обрела
Мне бы ощутить простор Вселенной,
Чтоб понять, что значит высота,
Чтоб узнать покой души смиренной,
Где горит одна, моя Звезда.
Больше на земле не существует
Абсолютной, преданной любви.
И поэтому давно тоскует
Одинокая Звезда вдали…
Сном объятый мир,
двери в никуда…
В никуда ведут дороги…
В воздухе эфир,
в неге – города.
Рельсы, поезда, пороги…
Руки на плечах,
на щеке слеза.
Молчаливый взгляд с укором.
Расставанья страх,
летняя гроза, -
значит, - будет осень скоро!
На зміну дню приходить вечір –
Здавалося б, небажаний, але такий привітний.
За ранком ностальгія схилиться на плечі
І сум проникне в серце, ледь примітний.
У порах року відбувається те ж саме:
Зміняє осінь жвавий гамір літа,
Дерева одягає в листя жовте та багряне,
А душу крає спомин, ледь віджитий…
За обрієм спочила пташка…
Ген вдалині там гасне день.
Стомилась, бідна, стало важко:
Зломив тягар сумних пісень.
Нестерпна туга крає тіло –
Час розпочне зворотній шлях.
Буття в безмежність відпустило
Тривожних снів пекельний жах.
НОКТЮРН
А я опять всю ночь не сплю,
С мечтами разбираясь до рассвета…
Вновь задаю вопрос свой ноябрю:
Зачем таким коротким было лето?
И снова глаз я не сомкну,
Пытаясь все расставить по-порядку.
Конечно, даже горячо всплакну,
Припомнив горький вкус ошибок гадких…
А утром – новый день придет…
Страницей чистой путь начну сначала,
Свершенье всех надежд произойдет,
Лишь только б вера бы моя не «подкачала»!
Иду к Мечте, туда, где Свет,
Лишения претерпевая твердо.
И будет ночь… И вновь придет рассвет, -
И я
Забула ім'я,
Загубилась у часі
душа, - заблукала в космічнім просторі…
Там лише зоря,
Найяскравіша, ясна,
Висвічує шлях у нічнім коридорі…
Злетіла у вись,
До Небес щоб дістати,
Окрилена палким бажанням любити.
Щоб знов, як колись,
Новий шлях розпочати,
Всі спогади в сивих віках розгубити…
Не віда вона,
Що те все – лиш примара,
Навіяна з юності мрія дівоча,
Легка і сумна,
Мов осіннії хмари,
Що в заході сонця – предвісниці ночі…
НОЧНОЙ РАЗГОВОР
- Алло, здравствуй!
- Здравствуй.
- Ты узнал меня?
- Нет. Хотя… постой, мне твой голос знаком.
- Ты отверг меня…
- Погоди… - нет, - не помню.
- Ты забыл меня…
- Не терзай неизвестностью. Кто ты?
- Я ЛЮБОВЬ твоя.
- ?!.
- Я – ЛЮБОВЬ, что вошла в твое серце корда-то, но меня ты убил.
- Ты откуда звонишь?
- Ниоткуда.
- Как нашла меня?
- Я все время с тобой.
- Я был молод тогда…
- Знаю.
- Я искал тебя…
- Поздно.
- Я не жил без тебя!
- Знаю. Так зачем же сгубил меня?
- Я был горд. Но зачем ты уш
Хто знає, як стіни говорять,
Руйнуючи спокій зухвалим свавіллям?
Хто віда, як душу неволять
Химернії думи нічним божевіллям?
Як важко, поволі, крізь марево смути,
Плете свої пута примхлива печаль… -
Це треба пізнати, хоча б раз відчути,
Хоча б раз відкрити поновлений жаль…
Хто віда, як діє тривога
На мозок запалений, страхом гріха?
Куди зве далека дорога
В час, як за вікном день стиха?
Як легко і ніжно, крізь скуті повіки,
Вкрива слабке тіло вінець самоти…
Так вмить гаснуть зорі… віднині й довіку…
Так га
Левиця я найсправжня, - все як і належить!
І гороскоп мій теж нікого не збентежить.
Ще й мешкають в кімнатах, навіть в ванній
Аж четверо котів – чим не саванна?
Данная страница сгенерирована в реальном времени на лету с помощью запроса к API от соцсети ВКонтакте. На странице содержатся только открытые данные пользователей ВК, которые НЕ скрыты настройками приватности. Наш ресурс Findlik.pro НЕ собирает и НЕ осуществляет хранение персональных данных пользователей ВКонтакте.